Директор Львівського театру ляльок: «Найперше завдання – аби театр заробляв»

Керівник Львівського театру ляльок Уляна Мороз розповіла про те, як за останній рік змінився театр, про співпрацю з волонтерами, впровадження електронного квитка та створення нового іміджу театру в умовах обмеженого бюджету.

Коли вас було призначено на посаду директора, розкажіть про свою роботу в Львівському театрі ляльок?

На посаду директора я прийшла рік назад, 13 березня 2017 року. За час роботи в театрі ляльок я його полюбила. Це насправді неймовірне мистецтво, це мистецтво образу і театру.

Я маю першу художню освіту, друга освіта – режисура драми у Київському університеті Карпенка-Карого. Та хочу зазначити, що лише потрапивши у ляльковий театр я зрозуміла, наскільки це особливе мистецтво. Тут дуже активною та сильною є робота художника, водночас робота актора – делікатною та потужною. Актор через ляльку транслює енергію, думку, і дуже важливо вміти зникнути – актор не грає собою і це прекрасні можливості масштабу.

В драмі все складніше – масштаб задає людина, ти не зможеш дозволити собі «два кораблі і тисячу циган», натомість з ляльками це можливо. Лялькові вистави відкривають фантастичні можливості, ми стараємось їх максимально використати, зрозуміти який матеріал потрібний сьогодні, яким чином його можна розкрити.

У якому стані ви побачили театр прийшовши на посаду директора?

Багато часу забирає робота у режимі «затикання дірок», а брак коштів усе ускладнює. Я прийшла у театр, в котрому не було достатньо якісної світлотехніки, де був поганий звук, де новий ремонт залу страждає через стару каналізацію котра часом протікає. Деякі проблеми пов’язані із тим, що у будівлі театральні приміщення чергуються із  житловими квартирами.

Наразі практично усі зароблені кошти йдуть на утримання приміщення. Разом із підняттям цін на квитки додалось ПДВ, що з’їдає усе, що вдалося заробити більше.

Я прийшла у березні, в «голий» період, театр «їсть» у жовтні, листопаді та грудні. Тобто моя робота почалась в період коли нічого не відбувалося, ресурсу щось змінювати не було. Уже в жовтні з’явились кошти, Втім розпочався опалювальний сезон. Практично все що ми заробляли, витрачалось на оплату комунальних послуг. За опалення театр сплачує 400 тисяч гривень, а при тому усі вікна потребують ремонту.

У цьому театрі завжди були доволі високі зарплати, вони були втричі вище аніж у інших міських театрах. Втім я прийшла в театр у той момент коли зарплати помітно зменшились: вже 4 роки зарплата творчого складу є незмінною. Фактично зарплата як складала 7-8 тисяч гривень, такою й залишається, змінився курс долару. В іноземній валюти це уже не тисячу доларів, а значно менше. Я розумію працівників, які хочуть мати вищі зарплати, хоча б на рівні міських театрів, у мене теж не висока зарплата. Втім коли в країні реформа децентралізації, театр у кризі – мати великі зарплати, а при тому вірити, що «в нас все прекрасно» – неправильно. Лякає відсутність самокритичності. А роботи іще ой як багато.

Моїм найпершим завданням є використати кожний міліметр його простору, змусити його працювати, наповнити якісним та гарним контентом, виставами, зробити так, щоб про театр знали люди.

Як колектив сприйняв нововведення?

Найстрашніше змінювати звичку, яка вкорінювалася  роками.  Минулий керівник був на посаді з 1977року. Будь-яка найменша зміна колективом сприймається, як революція. Приміром раніше прем’єри відбувались раз на чотири роки, натомість за минулий рік ми поставили відразу декілька нових вистав: «Золоторогий Олень» за поемою Д. Павличко, «Витівки Лиса Микити», «Знайденя Лялька», «екомандри» М. Гурин, а також «Святкові сни» Від Романа до Йордана» М. Гурин. Це дало велике навантаження і на цехи, і на акторів, і на художників. Інтенсивність роботи, багато нового матеріалу, вокальних і пластичних тренжів, незвичний тип ляльок, експерименти – мені приємно, що актори і художники повірили у необхідність творити новий театр.

Також, частково, зібралась нова команда котра допомагає у змінах. Зокрема це головний режисер Володимир Підцерковний, котрий приїхав з Івано-Франківська. Також це завідувач літературної частини Вікторія Швидко, що має ще свій проект «Драма UA», драматургиня Ірина Горець, Піар менеджер Ігор Рудь, завідувач постановками Андрій Воронич, HR Христина Кондратович, та інші.

Наскільки складно знаходити акторів для роботи у театрі ляльок?

Дуже складно. Актор театру ляльок мусить володіти не тільки всією майстерністю драматичного актора, а і особливими навичками роботи з неживою лялькою, за якою він повинен зникнути передавши «життя» предмету чи ляльці. У Львові існує практика робити акторські курси при театрах. Більшість існуючих курсів готують драматичних акторів. За час існування театральної кафедри при університеті Франка було лише 2 випуски акторів – ляльковиків.

На постійній основі таких майстрів випускають у Києві, Дніпропетровську та Харкові. З Харкова дуже складно взяти акторів через значну відстань. Хоча у мене працює з Харкова режисер драми, який мені дуже допомагає, в тому числі як партнер у оновлені образу театру.  Якщо імідж театру зміниться – бажаючих буде більше.

З вересня на базі університету театр ляльок набирає акторський курс. Спробуємо самі виховувати акторів для реформованої сцени. За можливості спробуємо їх познайомити зі школами у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Польщі.Наш театр мріє про поповнення трупи творчою активною молоддю.

За час вашого керівництва відбулось багато змін, розкажіть приміром про запровадження електронного квитка

Будь-які зміни важко як запровадити, так і звикнути до них. Це стосується і глядачів, і працівників. Електронний квиток ми запустили в травні минулого року на базі сервісу Ticketclab.com.ua. Вони надають нам комп’ютер, сканер, в планах також термопринтер котрий буде видруковувати квитки. Це буде прорив у нашому розвитку. Такий самий «великий прорив» зробила наша працівниця на касі. Вона старша пані Рома, коли ми повідомили про те, що у нас буде електронник квиток та комп’ютер, вона дуже переживала та говорила що буде звільнятись. Втім включати комп’ютер вона навчилась. Відкривати програму, заводити квитки, усе контролювати – тепер вона все це вміє.

Важливо, щоб глядач також звик до нововведення та користувався онлайн-сервісом для купівлі квитків на вистави театру.

Розкажіть про вистави які ви уже поставили в театрі

Я прийшла в кінці сезону 2016-2017, в цей час я поставила виставу «Золоторогий олень». Цю виставу я ставила як директор, втім я не підбирала ні матеріалу, ні художника, я лише зробила так щоб ця вистава дебютувала, адже для цього також потрібні великі організаційні снаги.

Вистава «Золоторогий олень» Дмитра Павличка отримала перемогу за краще оформлення та за кращу виставу шкільного віку на фестивалі «Прем’єри сезону 2016-2017рр». Це фестиваль, на котрому представлені усі театри ляльок, понад 50 вистав з різних театрів. Виділитись серед них – дуже складно, тож ми дуже щасливі, що нас помітили. Наразі до кожної вистави ми почали робити афіші та ролики аби максимально наблизити очікування глядачів до вистави.

Які проекти ви змогли реалізувати за час керівництва у театрі?

Говорити, що реалізувати все заплановане вдалось за рік – неможливо. Будь-який професіонал скаже, що вірити у можливість кардинально змінити театр за один рік – це самообман.

Прийшовши сюди я запустила три проекти, з них вдалось реалізувати всього лише один. Іще один ми підготували на відкриття сезону, та ще один пізніше, адже він вимагає багато коштів та дуже багато зусиль.

Перший– це еко-проект. Він був створений під сильним враженням сміттєвої блокади у Львові. Настало розуміння, що це проблема не Львова, вона не вирішиться відкриттям сміттєзвалища. Це проблема у голові і для вирішення проблеми слід виховати покоління котре почне думати категорією «я несу відповідальність за землю», а не «я викину за свій поріг, а те що  з ним відбувається у під’їзді мене не стосується». Яким чином у дітях виховати відчуття відповідальності? Вони мають розуміти, що проблема залежить не від когось хто вирішить проблему сміттєзвалища, не від тих людей котрі працюватимуть на сміттєсортувальних заводах, а він них самих. Ми хотіли якраз такий проект, котрий навчатиме не у форматі лекцій.

Розкажіть детально про цей проект?

Це історія про різні предмети які викинули та вони потрапили у смітник. З персонажів є пакет котрий літає та ворона котра говорить «Я літаю, чому літає кульочок?». Також є енциклопедія як вторсировина, одноразовий стаканчик як образ одноразовості який гниє 300 років, є акумулятор та лампа, у них кохання, але вони разом повинні потрапити в екобус. Енергозберігаюча, ртутна лампочка, разом з акумулятором не повинні бути у смітнику, адже вони можуть зробити багато лиха. Улюблений мій персонаж яблучний качанчик, як образ харчовий відходів, він має історію та місію, все що йому потрібно – земля. Він у смітнику у пошуках землі, і у фіналі вистави він виростає деревом. Його пошук був через якісь нестандартні способи, аби не перетворювати виставу на лекцію. У виставі є персонаж «сміттємонстр» на все дзеркало сцени, котрий виростає з тих кульочків які політали, і він стає величезним монстром, котрий хоче з’їсти усіх персонажів, і Лялька котра рятує землю.

Цікаво і те, що всі творці цієї вистави почали сортувати сміття, їх діти також почали сортувати сміття. Я вважаю що цільова аудиторія вистави – від 3 до 103 років.

Я чула що ви шукаєте фінансування для розробки вітрин?

У цій справі, відновлення театру, дуже допомагають волонтери та благочинці. Компанія Perfectial допомагає нам в розробці нового логотипу, бренд буку, афіші та сайта. Той обсяг робіт який зроблено руками волонтерів, я навіть не уявляю коли б ми могли зробити власними силами та власним фінансуванням. IT-компанії нам надали комп’ютери. Величезна кількість студентів допомагають у промоції та розносять наші репертуари по бібліотеках. Дуже багато людей вірять у нас та допомагають.

Також маємо ідею створення інтерактивного музею, театральної лялькової школи, мистецьких занять

Відносно вітрин – є багато ідей співпраці. До прикладу комп’ютерна академія «ШАГ» готова зробити роботизовано вітрину. Група «LiSova» готова вирізати з фанери механізацію для іншої вітрини.

Що на цих вітринах повинно бути, скільки загалом потрібно грошей для їх створення?

У вітринах театру мають бути механізовані речі, котрі мали б бути інтерактивними – вітрини повинні оживати коли повз них проходять люди. Вони мають мати якусь історію,  динаміку, вони мають бути у загальному стилі театру та афіш.

Враховуючи, що усю механізацію роблять волонтери, це дуже полегшує нам роботу. Свою роботу повині завершити художники – вони мають зробити ескізи. Тоді уже маємо говорити за матеріли. Поки недороблені ескізи складно сказати скільки нам потрібно коштів, але по-трошки і слона можна з’їсти.

Розкажіть про два проекти котрі ви запускаєте?

Один із проектів – лише для дорослої сцени. На осінь ми плануємо першу дорослу виставу за останніх 20 років. Це буде «Танго смерті» Юрія Винничука. Ми сподіваємо, що вийде гарний комплексний продукт образу Львова. У виставі хочемо показати, що таке Львів, як він змінювався пів впливом радянської влади. Ми сподіваємось що цей образ буде цікавий туристам. Комп’ютерна академія «ШАГ» допомагає нам зробити переклад на різні мови технічно, за допомогою смартфона, виставу можна буде слухати різними мовами.

Другий проект – це сцена для найменших. Тобто ми плануємо зробити малу сцену, на котрій запустимо «бейбі» виставу. Дуже часто коли гасять світло, діти починають плакати саме від того, що не готові опинитись в темряві. Очевидно дітям потрібно звикнути до театру, потрібно їх привчити до цього театру. Аудиторія вистави від 0-3 років. Діти будуть знаходитись на килимку, подушках. Це планується проводити у формі забави, інтерактиву, в результаті якого вистава закінчиться кількахвилинним згасанням світла, і залишиться лише сцена з якимось невеличким дійством. Так можна привчити дітей до тих умовностей котрі лякають маленького глядача. Цей проект привчатиме дітей до умовностей, після цього дитина зможе дивитися на гарні вистави як «Золоторогий олень», а батьки не переживатимуть, що дитина злякається. Дитина зможе повною мірою зануритись в естетику.

Можливості театру ляльок – неймовірні. Це фантастичний потенціал  театрального образу. Його унікальність в тому, що через дуже гарну візуальну частину, динамічну дію і гарну музику – ми отримуємо неймовірне естетичне середовище, яке підсвідомо сприймають діти. Чим менша дитина – тим менш важливий для неї сюжет, її увагу привертає динаміка. Свій репертуар ми створюємо опираючись на кращі зразки вистав. Серед них вистави, що з’явились в театрі за минулий рік, так і виставі, що були на складі та заново оживлені. Це вистави для аудиторії від 3 до 103 років. Вони гарно оформлені, з гарною музикою, та водночас динамічні. Для дітей – атмосфера краси та гарні образи,  для дорослих – сюжет та думки подані через символами та метафори.