Держава має робити ставку на міста, бо нині саме вони відіграють у світі визначальну роль. І їм потрібно дати більше можливостей для прийняття рішень, більше незалежності від чиновників, які сидять у Києві. Про це та інше розповів в інтерв’ю журналісту ІА “Вежа” Андрій Москаленко, Заступник міського голови з питань розвитку.
Розкажіть, які першочергові завдання ставите перед собою, та як досвід, отриманий на посаді заступника міського голови Львова, допоможе їх реалізувати у разі обрання до Верховної ради.
Я раніше ніколи не брав участі ні в політичній, ні в партійній діяльності. Я завжди займався реальними проектами – культурними, освітніми, пов’язаними з історичним середовищем. Наприклад, на Сихові ми створили сучасну Wiki-бібліотеку, оновили Центр Довженка. Далі в планах – центр робототехніки, лабораторії, де діти зможуть робити наукові досліди. Я добре знаю цей район, що йому потрібно, тому обрав саме 115 округ, куди й належить Сихів, Личаків і Винники. Я хочу, щоб загалом райони в усіх українських містах перестали бути «спальними», а щоб вони були активними. Треба зробити так, аби і робота, і дозвілля були поруч із домом.
За весь час роботи у міськраді я побачив, що саме потрібно змінити у законодавстві, аби міста розвивалися швидше. Ми з командою вже підготували 12 законопроектів. Вони передбачають підтримку українського кіно, книговидання, підтримку ОСББ, захист інтелектуальної власності, пам’яток архітектури, розвиток української авіагалузі. Я планую створити концепцію регіональних сміттєпереробних заводів та полігонів та змінити підхід до оплати праці освітянам та науковцям.
Велику частину програми я присвятив складним проблемам округу. Наприклад, це вирішення питання із територією ЛАЗу . Я переконаний, що там має бути інноваційне виробництво. Невдовзі ІТ-Кластер розпочне будівництво ІТ-парку, а територія ЛАЗу могла б стати її логічним продовженням. Також на Стрийській-Хуторівці є СІЗО, яке фактично не функціонує. У цьому густозаселеному районі проживає 30 тисяч мешканців, тому територія колишнього ізолятора мала б стати зоною відпочинку – з парком, з дозвіллям для дітей, а забудуватись не житло. Плануємо сприяти великим інфраструктурним проектам. Зокрема, продовження сихівської трамвайної лінії до вулиці Вернадського, до автовокзалу та до вулиці Княгині Ольги. Потрібна і тролейбусна лінія вулицею Хуторівка.
Ви згадали про підтримку ОСББ. Насправді багатьох українців, котрі проживають в будинках, що збудовані за радянських часів, цікавить питання – яка доля чекає на ці будинки, після завершення терміну їх експлуатації.
Нині місто має програми зі співфінансування – для термомодернізації і ремонту будівель. Місто виділятиме гроші і цього року, і наступного. Але ресурсу одного міста недостатньо, щоб вирішити проблему будинків, термін експлуатації яких уже завершується. Потрібно, щоб держава це також підтримувала. Бо не може бути так, щоб в рік термомодернізовували лише 10-15 будинків. Це мають бути тисячі будинків. Треба лише чіткий державний інструментарій, як відбирати ці будинки.
Варто зазначити, чимало комунальних підприємств є неефективними, і зрозуміло, необхідно змінювати підходи до управління комунальним майном міст, можливо, варто впроваджувати і законодавчі зміни.
Якщо говорити про такі підприємства, як Теплоенерго чи Водоканал, то вони обов’язково мають бути у міській власності. Ми уже бачимо, що сталося з тими Обленерго, які передали у приватні руки. Стратегічні для функціонування міста підприємства повинні залишатись у власності громади, аби ніхто не міг перетворити мешканців на заручників. З іншого боку, ліквідація ЖЕК-ів потрібна. Бо це комунальні господарства, які часто неефективно управляють будинками. Усе набагато продуктивніше, коли люди керують самі, створивши ОСББ.
Якщо говорити про економіку держави, Україна залишається у першу чергу сільськогосподарською державою. Втім ефективність сільського господарства нижче, у порівнянні з країнами ЄС. Як нам сприяти збільшенню ефективності в цій галузі, а також змінювати структуру економіки.
Ті держави та міста, де розвивається наука і виробництво, швидко розвиваються. Цьогоріч Львів перший в Україні запровадив програму підтримки науковців – щомісячні доплати отримують 62 фахівці – частина з них – додаткові 10 тисяч гривень, інша – 6. Чому ми це робимо? Аби науковці бачили, що місто потребує їхніх вмінь. Наступним етапом має бути розвиток виробництва, тому у Львові активно створююся кластери – ІТ, медичного туризму та інші. Втім, про це треба дбати не лише на рівні міста. Держава має підтримувати також і власного виробника, допомагати йому виходити на міжнародні ринки. Сфера машинобудування, легка та харчова промисловість мають великий потенціал.
Тут варто згадати, що власного виробника потрібно захищати, зокрема, грамотним податковим законодавством.
Якщо провести аналогію з ІТ, то помітно, що відсутність зайвих регулювань дозволяє швидко розвиватись, платити працівникам високі зарплати і співпрацювати з усім світом. Те саме стосується виробництва. Тут не треба вигадувати регуляторні системи, а навпаки потрібен зелений коридор. Українська продукція безумовно є конкурентною на світовому ринку. В нас виготовляють товари для ринків Америки, Китаю, Канади та інших країн. А чим займаються наші посольства? Що роблять торгові представництва? Я не бачу їхньої активності у цьому.
Львів стоїть в авангарді розвитку туризму в Україні. Як цей досвід можна поширити на всю Україну, аби збільшити частку туризму в структурі ВВП до 10-15%, як це є у багатьох європейських країнах.
Наше місто, кілька десятиліть тому робило ставку на популяризацію в світі. Ми інвестували в інфраструктуру, в сервіс – і це дало ефект. Скажімо, минулого року Львів відвідало два мільйони туристів. Кожен із них, в середньому, за 3-4 дні залишає 74 долари. Сьогодні ж пріоритетом для Львова є розвиток бізнесового туризму. Він дорожчий: такий турист залишає не 74 долари, а в тричі, в чотири рази більше. До того ж, у сфері конференц-туризму, людина витрачає не власні кошти, а кошти компанії, тому не економить.
В світі 10% коштів саме в індустрії туризму. Вона дає можливість створювати робочі місця, сплачувати податки. Це дозволяє місту виходити на інший рівнень співпраці. Якщо тебе знають – з тобою співпрацюють. Не знають – не хочуть співпрацювати.
І тут в першу чергу варто згадати проблему транспортної логістики – до багатьох туристичних центрів годі й дістатись через відсутність доріг.
Коли я тільки прийшов у мерію, Львів саме просував проект євроколії, але без державної підтримки його неможливо реалізувати. Ці напрацювання є, їх просто необхідно взяти та втілити у життя.
Водночас, якщо подивитись на статистику пересування людей у світі, то 70% подорожують літаком, в Україні це лише 10-15%. Тобто ринок авіаперевезень в Україні лише починає розвиватись. Нарешті до нас прийшли лоукостери. Але в нас чомусь квитки до Європи коштують дешевше, ніж зі Львова до Києва. Необхідно сприяти запуску бюджетних авіаперевезнь всередині країни. І я цим також планую зайнятись в парламенті.
Щодо залізничного сполучення. Чому в інших країнах можуть працювати два або три перевізники, які конкурують між собою, а в Україні лише один монополіст? Зараз придбати квитки на потяг до Львова на свята часто неможливо. Над цим теж треба попрацювати.
Варто робити акцент на розвитку доріг. Україна велика, і там, де є якісна дорога, є можливості для бізнесу. Так, в Україні ремонтують багато доріг, але темпи будівництва лише декілька сотень кілометрів на рік. Варто Європейський досвід показує, що цей процес можна пришвидшити. Також варто подумати про платні дороги – чому бізнес, який користується якісними дорогами, не може за них платити?
Які ще напрацювання Львова хотілося б поширити на усю державу?
Приміром у Львові будують ІТ-парк. Держава не повинна ставити перепони, відкривати кримінальні провадження, підключати прокуратуру, навпаки – необхідне всебічне сприяння держави розвитку індустріальних та ІТ-парків.
У Львові існують програми співфінансування реставрації вхідних брам і вікон. Це добре працює, люди радо до цього долучаються. Чому ж на рівні держави таких програм зі збереження історичного середовища немає? Це невеликі гроші. Натомість ми бачимо, як відповідне міністерство видає дозволи на забудову історичної пам’ятки.
Варто сказати, у Львові відбувається багато змін, але ці зміни повинні відбуватись швидше. Приміром, якщо незаконно зведений будинок потрібно демонтувати, то це не має тривати 4 роки, повинна бути спрощена процедура.
Якщо говорити про культуру – повинна бути достойна заробітна плата, варто змінити критерії оцінки роботи, зокрема бібліотекарів, працівників культури.
На вашу думку, які першочергові кроки повинна зробити Верховна Рада нового скликання?
Першим кроком мають бути зміни до виборчого законодавства – запровадження дієвого механізму відкликання депутатів.
Друге – зняття недоторканості. Людина, котра йде в Парламент, повинна знати закони, створювати їх, щоб вирішувати проблеми держави, а не, навпаки, «втікати» в Парламент, аби уникнути покарання.
Надважливим залишається також формування чесної судової системи. Лише тоді у державу не боятимуться заходити інвестори. Адже бізнес розумітиме, що він захищений від рейдерства і неправомірного тиску.
І звісно ж, держава має робити ставку на міста, бо нині саме вони відіграють у світі визначальну роль. І їм потрібно дати більше можливостей для прийняття рішень, більше незалежності від чиновників, які сидять у Києві.