Дрифт в Україні тримається на хоббі-драйверах, – Андрій Кулик

Повноцінного чемпіонату з дрифту в Україні досі немає.

Дрифт в Україні тримається на хоббі-драйверах. Вони їздять у свій вільний час, на своїх автомобілях, витрачають на них власні кошти, самі собі шукають спонсорів. Це автоспорт на котрий лише витрачають. Про автомобілі, автоспорт та дрифт в Україні виданню Вежа розповів Андрій Кулик, пілот із багаторічним досвідом у дрифті.

Розкажіть з чого почалось ваше захоплення дрифтом

Іще будучи студентом, 12 років тому, ми збирались на вихідних на вільній ділянці поруч із тодішнім МРЕВ аби поганяти на швидкість по прямій. Тоді у мене був тюнінгований Део Ланос. Про дрифт іще не йшлось, про це мало знали. Тоді ж я робив свої перші кроки в автоспорті, їздив слалом, відвідував змагання в інших областях з драгрейсингу. З того усе й почалось.

Три роки тому, я розпочав пошуки автомобіля для любительського дрифту котрі тривали у мене багато часу. Це була BMW, дріфтова, котра уже була мінімально підготовлена. Згодом автомобіль я дооснащував – встановив каркас безпеки, одне, інше. За той час, що машина належить мені, триває процес її переобладнання та поліпшення. Згодом придбав іще декілька авто для дрифту на котрих займаюсь дрифтом.

Коли в Україні дізнались про дрифт та на якому рівні цей вид автоспорту на сьогодні

Перші зародки були в Одесі. Напевно їм було легше – там порт, привозили багато авто з японії. Я б сказав, дрифт там з’явився п’ятнадцять років тому. Варто згадати Дмитра Іллюк котрий тоді стояв біля витоків. Він бере участь та перемагає у міжнародних змаганнях з дрифту. У 2019 році у Римі вперше пройшов турнір FIA Motorsport Games. Дмитро Іллюк в цих змаганнях здобув перемогу.

Якщо говорити про стан в Україні – у нас постійні проблеми з організацією. Немає тих людей, що здатні провести повноцінний чемпіонат України в усіх містах. Був Андрій Гальчинський, втім через конфлікти з Федерацією автоспорту, він відмовився від організації будь-яких змагань. Ті змагання, що проводять – це виключно Київ. Всеукраїнського чемпіонату, що проходив би у всіх містах – немає.

Як змінився дрифт в Україні за роки існування

Суттєво змінився рівень підготовки автомобілів. На сьогодні у нас чимало авто, що підготовленні за усіма міжнародними стандартами ралійних авто: з каркасами безпеки, омологованими ковшами – спортивними сидіннями, з 5-ти чи 6-ти точковими ременями безпеки, є розмикачі маси та видалені усі панелі в середині. Тобто, в першу чергу, суттєво змінився рівень підготовки автомобілів, що продиктовано загальносвітовими тенденціями розвитку дрифту. Адже і закордоном десять років тому дрифт був зовсім інший.

Стосовно організації змагань: постійно з’являється все більше та більше дрифтерів. Більше тих людей, кому це цікаво, які хочуть займатись професійно. Втім для професійного дрифту потрібно володіти і певним рівнем доходів – це досить затратний вид спорту.

Інша справа любительський дрифт – достатньо мінімальних доробок, завареного диференціалу, гідравлічного ручного гальма, аби автомобіль міг дрифтувати. Цього достатньо для любителів, для перших кроків у дрифті.

На вашу думку, скільки в Україні людей котрі професійно займаються дрифтом, та скільки любителів

На змагання можна зібрати у кращому випадку 32 пілота. Тобто, на професійні змагання, котрі тривають два дні, приїжджають близько 35 автомобілів, кваліфікацію проходять у кращому випадку 32.

Варто згадати, що в Україні проводиться одні дуже цікаві змагання. Президент федерації дрифтингу України проводить щорічно у Києві на Чайці змагання. Туди приїжджають не лише українські пілоти, але також іноземці. Буває, участь беруть понад 40 автомобілів.

В цілому, в країні близько 40-50 людей займаються дрифтом професійно. Любителів більше – суб’єктивно 200-300 можна буде нарахувати. Багатьох не знаємо. Приміром ми проводимо тренування, запрошуємо людей взяти участь, приїжджають нові люди з котрими ми не знайомі, тренуються спільно з нами.

Чи вдається вам знайти спонсорів, котрі готові підтримати конкретного пілота, автомобіль, або якісь змагання в цілому

Я співпрацюю з декількома компаніями. Але, враховуючи, що всеукраїнського чемпіонату з дрифту цьогоріч не буде – думаю знайти спонсорів на 4-5 змагань в Києві буде досить складно. Як ми знаходимо спонсорів? Важко відповісти. Наприклад, одним із перших моїх спонсорів, компанією «Чорна шина», ми познайомились випадково у той час коли я шукав оголошення про продаж вживаних шин. Побачив їх оголошення про те, що вони запрошують до співпраці автоклуби. Розповів їм про себе, познайомився з власником компанії, на сьогодні ми стали хорошими друзями, бачимось сім’ями, три роки мене компанія підтримує шинами, дисками, доставкою автозапчастин, тощо.

Є компанії, що знаходять тебе випадково. Наприклад компанія «Стінгрей», що займається виготовленням килимків, вони запропонували певну фінансову підтримку, у відповідь наклеять на мій спортивний автомобіль наклейку. Я погодився – чому б і ні.

Є ті компанії, що давно спонсорують дрифт, але пілот з котрим вони співпрацювали пішов з цього спорту. Вони шукають подальшої співпраці з іншими пілотами. Зокрема так ми познайомились та почали співпрацювати з компанією «Steering Gears», що займається ремонтом турбін та рульових рейок.

Трапляється, що спонсори з котрими ти уже співпрацюєш знайомлять тебе з іншими компаніями, що готові підтримати. Так ми познайомились з директором компанії «Тедекс Оіл Україна», що займаються маслами. Вони забезпечують нас витратними матеріалами на сезон.

Реально бюджет виїзду на змагання покривається спонсорами десь на 30%.

Щодо спонсорів змагань – мені важко щось сказати. Наприклад чемпіонат, що був організований Андрієм Гальчинським, мав назву Белшина Дріфт Чемпіоншип – його повністю спонсорувала компанія «Белшина». Серед умов участі в змаганні зокрема була вимога щодо розміщення наклейок з їх рекламою на автомобілях усіх учасників.

На вашу думку, чи можна заробляти дрифтом?

Можна лише якщо ти працюєш на зарплаті, а не їздиш на власному авто. Наприклад є такі компанії як Ред Бул, які можуть дозволити собі взяти пілота на зарплату, на свою машину, котру обслуговує технічна служба, власна команда. В такому випадку пілот не витрачає власних коштів на змагання, він отримує зарплату, заробляє.

В Україні ми усі хоббі-драйвери. Ми їздимо у свій вільний час, на своїх автомобілях, витрачаємо на них власні кошти, відповідно самі собі шукаємо спонсорів. Ми лише витрачаємо на дрифт.

У чому різниця українського дрифту та дрифту у світі

В першу чергу у підготовці: ми країна третього світу, наші пілоти не мають достатньо грошей, так само як і наші співвітчизники. До прикладу ми розмовляли з президентом федерації дрифтингу, і він говорить «у Львові немає сенсу проводити жодних етапів. Тут ніхто не заплатить за квиток тисячу гривень». А організувати змагання, це і привезти паркан, поставити трибуну, встановити бетоні блоки та підготувати трасу, усе це займає чимало часу, потрібно платити гроші технічному персоналу – усі витрати на підготовку не вдасться перекрити ціною 200-300 гривень за вхідний квиток для глядачів.

За кордоном простіше – там є чимало готових треків, з трибунами для глядачів. Організаторові змагань достатньо оплатити оренду треку.

В Україні лише автодром «Чайка» в Києві. Більше жодних споруд для автоспорту в Україні не знайти. Лише можна згадати іще Полтаву, там є траса для кільцевих перегонів.

Якими якостями повинен володіти автомобіль для дрифту, чому часто обирають BMW?

BMW обирають для дрифту саме у Львові. Це зумовлено кількістю авто на польській реєстрації, близькістю кордону. Та й запчастини до цих авто у Львові знайти значно легше, аніж до автомобілів інших марок. Так склалось історично.

Щодо якостей, автомобіль легким та маневреним, це ті якості, що необхідні спортивному автомобілю в першу чергу. Підготовка до дрифту включає в себе блокування заднього диференціалу та гідравлічне ручне гальмо. Також на автомобілі для дрифту встановлюють спеціальні комплекти передньої підвіски, що дозволяють більше вивертати передні колеса, аніж на серійному авто. І звичайно – потужний двигун. Це щонайменше 300 кінських сил, але навіть цього не буде достатньо аби увійти в десятку кращих у професійних змаганнях. Аби перемагати потрібно 600-700 к.с. Звичайно повинні бути підсилені інші деталі авто аби витримувати таку потужність. Зазвичай в професійно-підготовленому авто залишається мінімум заводських запчастин – їх замінюють спортивними деталями, або деталями від більш потужних авто.

Ви згадували, що у вас є декілька автомобілів, котрі ви використовуєте для дрифту

Три автомобілі, усі вони BMW третього покоління. BMW e30 – моя основна машина. 1986 року виготовлення. Втім оригінальними в ній залишились лише дах та лобове скло. В професійних змаганнях я виступаю на цьому авто.

Також я купив інше авто для зимового дрифту – це BMW e36 95-го року виготовлення. У неї заварений задній диференціал, гідравлічне ручне гальмо, він повністю готовий для зимового дрифту. Втім зими у нас немає, тож автомобіль простоює без діла.

Третє авто – BMW e46 в кузові Compact. Її я придбав в той час, коли в Україні були знижки на розмитнення. У неї був поламаний двигун, гнилий кузов. Після розмитнення, я замінив двигун, встановив гідроручник, заварив редуктор, також в неї встановили відповідну спортивну підвіску, так званні койловери котрі можна регулювати, встановив спортивні сидіння. На цьому автомобілі можна їздити та тренуватись в будь-який сезон.

Скільки коштує утримання професійного автомобіля для дрифту

Якщо говорити умовно – близько десяти тисяч гривень на місяць.

У мене, напевно в єдиного в країнах колишнього СНГ, професійний дрифтовий автомобіль із дизельним двигуном. Це дозволяє трішки економити на паливі, за одне тренування я спалюю пального на 300 гривень, в той час як на бензиновому двигуні одне тренування обходиться в 500. але на всьому іншому економити не вдається.

Дизельний двигун має хороший крутний момент, значно більший від бензинового двигуна, але менше кінських сил та розкручується до менших обертів. Відповідно максимальну потужність дизельний двигун розвиває на нижчих обертах. Така особливість.

Що найбільше зношується в автомобілях для дрифту та потребує регулярних витрат

Шини – то в нас у першу чергу розхідний матеріал, так само як і паливо. За 10 проїздів я спалюю дві нові шини. Тобто десять кіл – дві нові шини. Також зношуються елементи трансмісії, редуктор та напіввісі. В підготовлених автомобілях повністю відсутні гумові елементи в підвісці – сайлентблоки. Їх замінено на металеві шарнірні з’єднання. Вони не стійкі до води та ударів. Якщо в звичайного авто шарові опори замінюють раз у 30-50 тисяч кілометрів, то ми робимо це щороку.

Якщо говорити за обслуговування авто, чи достатньо у нас сервісів та чи можна обслуговувати таке авто в офіційного дилера

Автомобіль для дрифту не зможуть обслуговувати в дилерському сервісі, потрібно саме спортивний сервіс. Той де є люди, що знають які є вимоги до спортивного авто, як має бути зроблений каркас, як правильно має бути закріплено акумулятор. Кожного разу коли ти приїжджаєш на турніри, ти проходиш комісію – твій автомобіль повністю перевірять на відповідність стандартам. Сервіс повинен знати вимоги щодо участі в змаганнях, адже, через допущену ними помилку тебе можуть не допустити до змагань через невідповідність автомобіля.

У Львові є 3-4 сервіси, що займаються спортивними авто. Черга в них на роки, усе розписано. Приміром є Антиквар гараж. Вони їздять зі мною на змагання, ми з ними, так би мовити, команда. Але і вони не завжди можуть зайнятись моїм авто. Якщо йдеться про обслуговування мого основного автомобіля – вони беруться за це. Втім коли йдеться про два інших – знайти час на них зазвичай не вдається.

Суб’єктивно, у багатьох дрифтерів старі автомобілі, до 2007 року виготовлення. Чим це продиктовано

Залежить від фінансової спроможності. У Києві є сервіси котрі будують дрифтові проекти на базі Toyota GT86. Це досить свіже авто, здається з’явилась у 2013-2014 році. Президент федерації дрифту їздить на BMW 4 2017 року. Чимало людей купують свіжі авто та будують дрифтові проекти з них.

З старими авто виникають труднощі в пошуку запчастин. Наприклад для e30 1986 року відсутні готові рішення по передній та задній підвісках – задню підвіску я встановив від BMW e34, передню від BMW e46. Доводиться підбирати з того, що є. Натомість, якщо брати до уваги BMW e92 2007 року виготовлення – для неї є готові рішення. Ти просто купуєш готове рішення та встановлюєш його на авто.

Чим свіжіше авто, тим більше таких готових рішень та менше проблем із підбором запчастин. Як на мене – автомобіль 1998 року це мінімум.

До-речі, де ви купуєте деталі? Надаєте перевагу оригінальним запчастинам, чи можливо більш дешевим аналогам, яка може бути різниця в ціні?

Скажімо так, якщо запчастина не дуже важлива – я не готовий платити за неї якісь великі гроші. Ми говоримо про спортивне авто, усі елементи спортивні, великого вибору таких запчастин немає а їх ціна завжди висока. Приміром койловери – китайські коштуватимуть щонайменше 500 доларів, виробництва США – 1000 доларів. Але такої вилки цін як на звичайні автомобілі, коли ціни на амортизатори починаються від 250 гривень і закінчуються в районі 2500 гривень, такого немає.

Чи підтримує держава та місто розвиток дрифту як автоспорту?

Тут чимало складнощів. Організовувати такі події дуже складно. Я організував відкрите тренування, і маю купу проблем. Не знаю чи матиму бажання знову цим займатись.

Сихівська районна адміністрація нам забороняла проводити тренування. Говорили, що в нас безпека на низькому рівні. Тепер на тренування ми робимо огородження з шин та стрічок, але й це не зупиняє глядачів аби не заходити на майданчик де їздять авто.

Зазвичай претензії до нас від влади виникають через велику кількість глядачів. Вони хочуть аби ми реєстрували такі тренування як масовий захід. Але ми не знаємо, чи прийдуть глядачі, чи буде їх десять, чи 50 людей. Друга претензія – сміття котре люди залишають після себе.

категорії
Інтерв'юНовини

Публікації по темі