«Треба зробити залучення масштабних інвестицій в Україну не винятком, а правилом», – Віктор Галасюк

Віктор Галасюк розповів про перешкоди для іноземних інвестицій, стимули для українських підприємств та багато іншого.

Інтерв’ю з українським економістом, політиком, головою комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва Віктором Галасюком про перешкоди для іноземних інвестицій, стимули для українських підприємств, виробництво смартфонів в Україні, заробітчан та XVIII Міжнародний економічний форум у Львові.

Пане Вікторе, які бар’єри на сьогодні заважають залученню інвестицій в економіку України?

Якщо говорити про залучення масштабних міжнародних інвестицій, то перший бар’єр – це імідж, який сформувався в України у міжнародних ЗМІ. Якщо ви прочитаєте їхні статті, то там йде мова про кредити МВФ, про корупцію, про військову агресію на сході. Це не ті маркери, які роблять країну привабливою в очах інвесторів. Тому нам треба цілеспрямовано міняти цей образ, акцентувати на унікальних можливостях для інвестицій, які є в Україні у виробничій економіці, зеленій енергетиці, на креативних інженерах і так далі.

Проте і в середині самої країни теж вистачає бар’єрів. На жаль, це і недоступна інфраструктура, дуже дорога і забюрократизована процедура приєднання до інженерних мереж. Це і неефективна судова система, яка потребує повного перезавантаження, і саме тому, до речі, наша команда, Радикальної партії, наполягає на повній заміні всіх суддів і прокурорів та їх обрання за зразком, як це відбувається, наприклад, у США – на прямих виборах.

Не сприяє залученню інвестицій також відсутність інвестиційно привабливих умов, стимулів і гарантій, які, натомість, надають наші країни-сусіди. Якщо в них надають податкові преференції і державні гарантії, функціонує державно-приватне партнерство, а у нас це не робиться, то, відповідно, ми програємо у боротьбі за інвестиції. Тож, бар’єри є і треба їх подолати.

Як саме? Що Ви робите, щоб ці бар’єри усунути?

Безумовно, ми розробили комплексний, системний антикризовий План економічного розвитку країни, який передбачає і дуже сміливі інституційні реформи, в тому числі повну заміну суддів і прокурорів і їх пряме обрання українцями, про що я вже сказав. Це також і реалізація Промислового пакету реформ, створення низки інститутів економічного розвитку. Мова йде про індустріальні парки як потужні інвестиційні стимули для залучення українських і закордонних інвесторів, для того щоб вони створювати в Україні нові виробництва, науково-дослідні центри і мали для цього привабливі умови так само, як це робиться в інших країнах. Наприклад, у Південній Кореї індустріальні парки забезпечують більше 60% всього експорту країни, тобто це, по суті, основний локомотив їх економічного розвитку. Аналогічний досвід і у Польщі, і у Словаччини, і в Ізраїлю. Тому ми маємо сьогодні дуже швидко у них навчатись.

Друга ініціатива – це безкоштовне приєднання до інженерних мереж. Сьогодні інвестор, який хоче збудувати завод, цех, агрокомплекс чи будь-що інше, по суті, платить 4 рази за доступ до інженерної інфраструктури: платить хабарі, щоб йому не завищили технічні умови, за свої кошти будує, наприклад, ту ж саму підстанцію, дарує її вимушено монополісту, платить державі податок, а потім ще в тарифі платить інвестиційну складову. Це грабіж серед білого дня! Наша команда запропонувала модель безкоштовного приєднання до інженерних мереж, аналогічно до тієї, яка діє в США та Ізраїлі – коли витрати на підключення покриваються за рахунок інвестиційної складової тарифу. І це знищує корупцію, бюрократію і головний бар’єр на входження інвесторів в українську економіку.

Третя стратегічна ініціатива – це Експортно-кредитне агентство. Відповідний закон ми з Олегом Ляшком та нашими однодумцями провели в парламенті, він підписаний президентом і вступив в дію. І коли Експортно-кредитне агентство буде створено, воно в рази здешевить кредити для українських виробників-експортерів. Це дозволить відкрити нові ринки для українських виробників, а економіку переорієнтувати із сировинного експорту, який не потребує ніякої підтримки, на експорт високотехнологічної продукції – літаків, вертольотів, вагонів, турбін. Україна це все виробляє, але для того, щоб наші виробники були конкурентними і вигравали контракти за кордоном, вони потребують страхування, гарантування експортних контрактів і здешевлення кредитів. І ось це буде функцією Експортно-кредитного агентства.

І четверта ключова ініціатива – це «Купуй українське – плати українцям!». Це, мабуть, найважливіший економічний закон за всю історію Незалежності України, який передбачає економічні преференції для української продукції на державних закупівлях. Державні закупівлі – це величезний ринок, понад 400 млрд гривень, і, на жаль, сьогодні він переважно працює, скажімо так, на підтримку іноземних товарів, іноземних виробників. От через цей закон ми ситуацію змінимо і запровадимо вимоги щодо рівня локалізації. Простою мовою: якщо хочеш продавати в Україні на держзакупівлях якийсь товар, то будуй завод в Україні. Аналогічний закон «Купуй американське!» діє у США з 1933 року, і діє успішно по сьогоднішній день. Ми хочемо в Україні так само створити привабливі умови для вітчизняних виробників. Тоді вони інвестуватимуть в свої виробництва в Україні, платитимуть більшу заробітну платню і податки.

Це такі чотири ключові економічні ініціативи. Кожна з них дозволить пришвидшити зростання економіки мінімум на 1% на рік. Таким чином можна перейти з існуючих 2-3% до принаймні 7-8%.

Відомо, що Максим Нефьодов з Мінекономрозвитку виступає проти ініціативи «Купуй українське плати українцям!», вважаючи, що вона суперечить засадам системи Prozorro…

Це дуже дивна позиція, тому що якщо ми подивимось на світовий досвід, то побачимо, що у багатьох розвинутих країнах світу за критерієм «ціна» проводиться менше 10% тендерів. У нас же в системі Prozorro сьогодні ціна є єдиним критерієм. Це неправильно, тому що мають враховуватись місцева складова, вартість життєвого циклу, інноваційність товару і т.д. Багато критеріїв. «Купуй українське – плати українцям!» не просто не руйнує Prozorro, а це є модернізація Prozorro, приведення її до кращих світових практик, де ціна не є єдиним критерієм проведення державних закупівель. Тому що на сьогодні Prozorro, по суті, приховано сприяє іноземним виробникам, які постачають продукцію власного виробництва в Україну, і це залишає без роботи українців, а Україну залишає без інвестицій.

Кілька наочних прикладів. Київ купує польські трамвайні вагони Pesa, замість того щоб купити львівський «Електрон». Це що, Prozorro так сприяє розвитку української економіки?! Чи коли купують французькі вертольоти за 650 млн доларів, замість того щоб купити запорізькі вертольоти «Мотор Січ», які не поступаються французьким за технічними характеристиками, і до того ж є суттєво дешевшими. Чи коли купують білоруську агротехніку, замість того щоб купувати херсонську, харківську тощо.

Тобто система державних закупівель має бути не лише інструментом задоволення суспільних потреб, але й інструментом економічного розвитку, як це є в інших країнах.

Отже, Експортно-кредитне агентство стимулюватиме експорт української продукції з високою доданою вартістю. А що ще потрібно, щоб Україну перестали називати сировинним придатком Європи?

Так, на жаль, сьогодні Україна є потрійним донором – донором сировини, донором людей (талантів, робочих рук) і ще донором грошей, тому що готову продукцію, виготовлену українцями з української ж сировини, потім купуємо за кордоном. Тому, щоб це змінити, треба створити дуже привабливі умови для розвитку української промисловості. Створити такі умови, щоби масштабні інвестиції – і українські, і іноземні – прийшли в реальний сектор економіки, щоб були побудовані нові виробництва, модернізовані існуючі виробництва. Ми в цьому напрямку цілеспрямовано працюємо. От, з одного боку, ми боремося за такі глобальні ініціативи, інструменти розвитку, які я вже назвав – індустріальні парки, Експортно-кредитне агентство. З іншого боку, ми виборюємо і тактичні перемоги. Так, перед новим роком ми з Олегом Ляшком своєю поправкою провели норму про дворічну розстрочку сплати імпортного ПДВ на все виробниче обладнання. Про що йде мова: якщо хтось хоче в Україні збудувати виробництво або розширити, модернізувати існуюче, і завозить обладнання, то він отримує оцю розстрочку сплати імпортного ПДВ. Це еквівалент безкоштовного кредиту від держави виробникові. І от тільки за перші місяці дії цієї нашої поправки в українську економіку інвестовано понад 650 млн грн. Тобто це перший крок, і він надзвичайно позитивний. Коли ми приймемо законодавство про індустріальні парки, то ефекти будуть на порядок вищі.

В Україні вже створено чимало індустріальних парків. Поясніть, будь ласка, що Ви пропонуєте змінити в їх роботі?

Індустріальні парки – це один з головних інструментів залучення інвестицій. Це виробничі майданчики з готовою інфраструктурою і з, як правило, потужними інвестиційними стимулами. Так-от, на сьогодні в Україні є ініціативи зі створення індустріальних парків, але поки що немає інвестиційних стимулів. Тому інвестор не дуже й хоче йти у ці парки, тому що він обирає, де кращі умови. Якщо подивитись на ту ж саму Польщу, Туреччину і Південну Корею, то там, якщо приходиш в індустріальний парк, ти отримуєш там і знижку на землю, безкоштовне приєднання до інженерних мереж, потужні інвестиційні стимули – податкові і митні, і отримуєш супровід керуючої компанії, всебічне сприяння. Саме таку модель ми хочемо запровадити в Україні. Те законодавство про індустріальні парки, яке ми зараз відстоюємо у парламенті, запроваджує пакет інвестиційних стимулів, який дозволить Україні конкурувати за інвестиції і бути привабливим майданчиком для розміщення нових виробництв.

Серед запропонованих інвестиційних стимулів є податкові преференції?

Саме податкові преференції є основою цього пакету. Це тимчасове звільнення від податку на прибуток на 5 років, а в наступні 5 років – половинна ставка від стандартної ставки податку на прибуток. Це звільнення від імпортного мита на виробниче обладнання. Це розстрочка на 5 років сплати імпортного ПДВ на виробниче обладнання. Нагадаю, що ми з Олегом Ляшком провели поправку, яка передбачає в масштабах країни 2-річну розстрочку імпортного ПДВ на все виробниче обладнання. А от в індустріальних парках планується 5-річна розстрочка, для того щоби зробити інвестиційні стимули дієвими. Окрім того, місцева влада зможе надавати додаткові преференції у частині податку на землю, наприклад. Тобто це такий комплексний підхід, який дозволить Україні стати гравцем на міжнародній інвестиційній арені.

Ви згадали, що Україна є донором робочих рук. Відтік кваліфікованих кадрів за кордон — актуальна проблема для України і, зокрема, для Львівщини. На Вашу думку, як повернути заробітчан додому?

Слухайте, якщо у Польщі мінімальна заробітна платня 500 доларів, то про яку рівну конкуренцію за робочу силу може йти мова?! Інші країни в конкурентній боротьбі за таланти створюють нові механізми, інституції, ведуть активну державну політику. Україна поки що, на жаль, пливе за течією. Що робити? Треба ставати гравцем і починати прагматично конкурувати за інвестиції, за ринки, за людей. І це можна робити якраз через сміливі промислові закони. Подивіться, ми провели в парламенті закон про заборону вивезення лісу-кругляка за кордон – і лише за перший рік дії цього закону інвестиції в галузь зросли більш ніж удвічі. Це мільярди! Створено багато нових підприємств, підвищується заробітна платня. Несировинний експорт збільшився на 4 млрд грн на рік. Надходження до бюджету тільки завдяки одному цьому закону склало додатково 1,5 млрд грн на рік. Цю політику треба продовжувати. Треба робити вигідним виробництво і продаж кінцевої продукції, а не сировинний експорт, як це є сьогодні.

Якщо зовсім так коротко і просто казати, то Україні треба міняти професію. Так само, як у людей є професії, так і у кожної держави є своя спеціалізація, своя професія. І якщо експорт Євросоюзу на 68% складається з продукції промислового виробництва, то український експорт на ті ж самі 70% формується сировиною або продукцією з найнижчим рівнем обробки. Тому, по суті, у Європи професія «виробник-новатор», а в України – «сировинний донор, експортер сировини і людей». Як змінити Україні професію? Через зміну правил гри.

Які шанси, що в Україні у близькій перспективі почнуть відкриватися високотехнологічні підприємства? Ми дуже далекі від того, щоб виробляти смартфони?

Знаєте, якщо задатися метою, то ми не дуже далекі, оскільки, хоча за рівнем економічного розвитку, ВВП на душу населення Україна на сьогодні є, на жаль, країною третього світу, за рівнем людського капіталу Україна – країна першого світу. Тому, якщо поміняти закони і правила гри, економічну модель країни, то ми можемо дуже швидко наздогнати наших сусідів і випередити їх. Але для цього треба міняти економічну політику, тому що високотехнологічне виробництво розвивається там, де є верховенство права, закону, там, де працюють чесні, справедливі суди, там, де доступні кредити. В Україні це сьогодні практично неможливо через вартість позикового капіталу. Високотехнологічні виробництва капіталомісткі, там дуже багато треба інвестувати в обладнання, у технології, тому їх розміщують там, де є привабливі податкові умови. До прикладу, в Македонії, яка є лідером з залучення іноземних інвестицій в високотехнологічну сферу на душу населення, звільняють інвесторів, що заходять в індустріальні парки, від податків на 10 років. Взагалі від всіх податків! Чому? Тільки для того, щоб заманити цього інвестора-виробника – щоб він зайшов, побудував завод, почав заробляти, а потім він платитиме заробітну платню, люди витрачатимуть кошти у крамницях, економіка розвиватиметься. Тобто це кардинально інший підхід, який відрізняється від того, що є в Україні.

Ви як голова комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, мабуть, маєте доступ до чесної статистики і маєте унікальну можливість спілкуватися безпосередньо з нашими промисловцями. Цікаво, які підсумки майже трьох років участі України в Угоді з ЄС про зону вільної торгівлі? Вдається нашим виробникам завойовувати ринки ЄС? Комфортно вони там почуваються чи ні?

Знаєте, якщо дивитися об’єктивно на результати участі України в Угоді про вільну торгівлю, то треба відзначити такі ключові тренди. Перший тренд – це зростання відсотку нашої зовнішньої торгівлі з Європейським Союзом. Тобто це позитивно – Європа все більше стає нашим ключовим торгівельним партнером. Але, з іншого боку, в абсолютних обсягах торгівлі з Євросоюзом ми не вийшли навіть на рівень 2013-2014 років. Варто наголосити, що дуже важливо не лише обсяг торгівлі, а і чим торгувати. На жаль, як я вже казав, Україна переважно продає в Євросоюз саме сировину, а завозить з Євросоюзу готову продукцію. Більш того, надзвичайно турбує те, що у нас наростає негативне сальдо торгівлі з Євросоюзом, тобто вона стає все менш вигідною для України.

В принципі, це було очікувано…

Якщо б це було очікувано, я думаю, що на таких умовах ніхто б не підписував Угоду. Бо для чого робиться торгівля? – для того щоб вигравали обидві сторони. А виходить, що різниця між тим, що Україна продає в Європу, і тим, що вона звідти купує, є негативною, і ця різниця зростає. Оце зростання – це є мінус в торгівельному балансі, це є мінус ВВП, тобто це послаблює нашу економіку. Цю ситуацію треба докорінно міняти. Яким чином? Посилювати українську промисловість. Наша промисловість поки що дуже слабка. З іншого боку, Угода про вільну торгівлю з ЄС містить низку обмежень щодо таких традиційних експортних позицій України, як, скажімо, зерно, кукурудза, мед і т.д. Ті квоти, які в нас є за угодою, дуже часто вичерпуються не те що в перший місяць, а в перші дні року. Тому ці квоти є недостатніми, вони підлягають перегляду. Я вважаю, потенціал Угоди про вільну торгівлю з ЄС абсолютно нереалізований через те, що держава не проводить сильну, успішну промислову політику. На сьогодні промисловою політикою в Україні переймається більше опозиція, ніж влада.

Пане Вікторе, Вас визнано топовим законотворцем і законодавцем у Верховній Раді цього скликання. Поділіться, які ідеї щодо покращення умов ведення бізнесу в Україні, в т.ч. іноземними інвесторами, Ви зараз виношуєте? Можливо, якась із них згодом оформиться у законопроект…

Окрім тих чотирьох опорних ініціатив Промислового пакету реформ, про які я вже згадав, ми зараз працюємо над кількома такими дуже комплексними і системними економічними ініціативами. По-перше, це перегляд митних тарифів. Сьогодні митні тарифи організовані таким чином, що, на жаль, значно вигідніше ввезти, наприклад, готовий білоруський комбайн, аніж ввезти запчастини і виготовити комбайн в Україні. Парадокс! Коли імпорт готової продукції є вигіднішим за ввезення компонентів, сировини для виробництва всередині країни, то країна приречена бути сировинною колонією, тому що ніхто тоді не інвестуватиме у виробництво. Тому ми зараз працюємо разом з виробничими асоціаціями, з Федерацією роботодавців, УСПП, Торгово-промисловою палатою, Українською бізнес-асоціацією над тим, щоб це змінити.

Друга дуже така смілива ініціатива за кращим світовим досвідом – це створення Банку розвитку в Україні. Практично у всіх наших країнах-сусідах, я вже не кажу про супердержави на кшталт Китаю, працюють банки розвитку. Це не комерційні банки, які ставлять своєю метою заробіток. Мета банків розвитку – надати найдешевше довге фінансування у ті сфери, які є стратегічно важливими для держави, зазвичай у розбудову інфраструктури, розвиток промисловості і на підтримку малого і середнього бізнесу. Це саме ті ключові напрямки, які сьогодні в Україні, на жаль, є системно недофінансовані і не мають доступу до дешевих довгих кредитів. От, через Банк розвитку ми цю ситуацію, думаю, докорінно змінимо.

Наскільки я знаю, Ви виступатимете на XVIII Міжнародному економічному форумі у Львові. Що плануєте донести до його учасників?

Насамперед я проінформую інвесторів про реалізацію Промислового пакета реформ, який ми з ними напрацьовували, для того щоб вони бачили, що ми серйозно працюємо над поліпшенням інвестиційного клімату. Я сподіваюсь, що Форум стане традиційним майданчиком для перемовин щодо приходу нових інвесторів, для підписання меморандумів та інвестиційних контрактів. Тому що, дійсно, Україна має величезний нерозкритий інвестиційний потенціал, дуже цінний людський капітал, якого немає в абсолютній більшості країн світу. І сьогодні треба, щоб цей пазл, як то кажуть, склався – змінити економічну політику, економічну модель країни і зробити залучення масштабних інвестицій не винятком, а правилом. Бо якщо ми й надалі йтимемо таким темпом, як зараз, то, як слушно зауважила нещодавно директор Світового банку у нашому регіоні Сату Кахконен, Україні знадобиться 100 років, щоб наздогнати Польщу. Тож нам треба прискорювати свій економічний розвиток не на відсотки, не на десятки відсотків, а в рази. І це можливо лише через залучення інвестицій. А для цього ми маємо показати інвесторам нові можливості, наші плани щодо модернізації інвестиційного клімату, які, я думаю, мають спрацювати як в масштабах Львівщини, так і в масштабах всієї України.

Девіз цьогорічного Економічного форуму «Львівщина хаб можливостей». На Вашу думку, чи в повній мірі використовується потенціал Львівської області?

Я думаю, що сьогодні потенціал і Львівщини, і України розкритий ще далеко не на повну. Але це і є велика можливість, тому що інвестори люблять, коли вони можуть знайти привабливі інвестиційні можливості і коли конкуренція за них ще не є такою нищівною. Тому привабливі економічні умови, дуже розвинутий людський капітал і правильна комунікація з донесення до інвесторів існуючих можливостей, я думаю, дозволять розкрити потенціал Львівщини, потенціал України, залучити інвестиції, створити нові виробництва і підняти доходи українців, щоб вони не їхали на заробітки за кордон, а жили і працювали вдома зі своїми родинами.

Розмовляв Іван Троян

 

категорії
Інтерв'ю

Публікації по темі